На весну хочу вас відвідати й привезу; коли-ж бажаєте одержати зараз, негайно перешлю. Під час зимових труднощів може вона загубитись“, тим не даю через Григорія Юрєвича (Сошальського). Не сумуйте, — вона завжди у вас. Друге те, що на весні в пустелі можна подумати й про закінчення її[1]. Г. С. Сковорода, роздаючи своїм приятелям автографи, иноді сам мусів прохати, щоб йому повернули їх, щоб зробити для себе новий список. „Надішліть мені, пише він Правицькому симфонію „Аще не увести самую себе“. Переписавши, знов надішлю вам. Надсилаю до вас „Жену Лотову“[2]. Четвертою відомою нам особою, що мала у себе збірку творів Сковороди, був його щирий прихильник, що мешкав в м. Острожську й переписав для себе його байки та листи до приятелів[3].
Але цим, звичайно, далеко не вичерпуються колекції рукописів Сковороди; їх було в старовину значно більше, хоч ми й не знаємо прізвищ тих осіб, що їх збірали й переховували. Є лист П. Д. Мартиновича[4], з якого видно, що рукописи Сковороди були у багатьох осіб духовного стану полтавської губерні, де якийсь час і працював Сковорода. Напевне, з цього джерела склали збірки творів Сковороди відомі харківські архієреї — Інокентій (Боричів) і Філарет (Гумілевський), що дуже високо цінили пам'ять Сковороди (перший передав свою колекцію Гр. Петр. Данилевському, а другий С. Г. Миропольському, від якого вона перейшла до церковно-археологічного музею Київської Духовної Академії), На жаль, ми не можемо сказати нічого певного про походження колекції Московської Духовної Академії та колекції О. С. Гилярова.
Зі всього того, що нам відомо про рукописи Гр. Савича Сковороди, можна зробити висновок, що друзі радо збірали його твори, тому що й сама ця дружба в значній мірі була викликана пошаною до вчености Сковороди. Та ще й сам Сковорода, звичайно, присвячував свої твори друзям, і цілком зрозуміло, що той, хто одержав один рукопис, бажав мати і списував для себе й инші. Тут ми повинні зробити увагу про тих осіб, серед яких Сковорода бажав поширювати свої твори. Між Сковородою та сучасними авторами що до цього полягає безумовна різниця. Сучасні письменники видають свої твори, не маючи на увазі визначених читачів, однаково й для друзів і для ворогів своїх думок. Инакше ставився до цієї справи Сковорода: він бажав, щоб його рукописи розповсюджувалися серед людей, що співчувають його поглядам, і недаремне боявся, щоб вони не
