попадали до рук ворогів, які могли не зрозуміти його думок і надати їм такого розуміння, якого він немав на меті, що могло викликати для нього великі неприємності. На доказ цього можна навести, наприклад, таке місце — з листа його до Правицького: „Ви, сниться мені, переписали Михайлову боротьбу“, і знову вимагаєте. Одначе, надсилаю, щоб знайшли чого вашому спискові бракує. Не гайте-ж довго часу, однак, через невірні руки ні, ні, ні. Найкраще вона загине в тебе, ніж її-б тримали нечестиві руки. „Зрозуміло, що через такі обставини читачі Сковороди були і його щирими прихильниками, вороги-ж складали певне свої погляди на Сковороду переважно на підставі чуток і, обвинувачили його в тому, чому він був цілком невинний. Це залежало переважно від того, що твори Сковороди за життя його не друкувалися й тому зрозуміло, не могли викликати й друкованої критики. З огляду на це з одного боку, й в силу великого поваження до його особи, у богатьох його прихильників з'явився, хоч далеко не завжди свідомо, пієтет до його ідей та праць, бажання переховувати останні, як джерело мудрости, як ознаку пошани до свого рідного філософа. Цікавим доказом такого пієтету до творів Сковороди, характерним прикладом вражіння, яке робили вони на сучасників, є напис, розшуканий нами на одному з його рукописів в б. Рум'янцівському музеї. Він цікавий ще й тим, що має точну хронологічну дату 1797 р. (минуло тоб-то тільки 3 роки з дня смерти Сковороди). Рукопис цей автограф Сковороди є один з найкритичніших трактатів його — Потоп Зміїн“.
В кінці його на чистій сторінці ми знаходимо таку примітку, написану иншим писанням: „О, муж, умудреный свыше. Великое заслужил благодарение. Но к понятію учения, тобою открытого, потребен ум небесный и живот смерти неожидающий. Вся дух. Вся живот. Вся божественная и чувственности непричастная. Не трудно верить, есть-ли в точности мира сокровенного все начала открыть. Благодарю за одолжение… Аще не все сокровища ощутих, но крупицы златых веществ блещут в глубоком положении. Декабря 16 дня 1797 г. Нижайший слуга подвижник в напастех или паче искушениях известный“.
До яких кол суспільства, до якого класу, до якого стану належить автор цієї приписки, певне сказати не можна, але можна висловити гадку, що це був чернець; як-би то не було, хоч він сам зазначає, що не все зрозумів, одначе провідну думку твору він засвоїв, як слід (життя в істині є життя духа).
Запитаємо тепер, в чому полягала суть ідейної проповіди Сковороди, її впливу на сучасне йому суспільство. Нам здається, що ледве чи ми помилимося, коли висловимо
