семинарії, сюди в семинарію він, напевне, закликав на посаду навчателя і Сковороду. 1761 р. було призначено на архиєрейську катедру в Чернигові, а, умираючи, він залишив книгозбірню з 555 книжок російською і 380 чужоземними мовами[1]. Сковороду різними заходами бажали залишити на постійне мешкання в найславетнішому манастирі Московської Руси. Напевне, цьому Кирилові адресовано і надрукований нами під № 15 лист латинською мовою, де Сковорода звертається до нього з духовним розумінням християнства. Цей лист цікавий з того боку, що він свідчить про те, що Сковорода не зупинявся перед тим, щоб висловлювати свої ідеї, що, далеко не відповідали тодішним поглядам, і перед такими високими ієрархами, як намісник Троїцько-Сергіївської лаври. Досить зазначити, що тут іде мова про те, щоби шукати бога в собі, щоб зрозуміти таїнства алегорично, а не достотно. Цікаво, що Кирило листувався зі Сковородою, мав його за свого друга, бажав мати його у себе навчителем. Він з пошаною ставився до вчености Сковороди, і ця пошана, і ці дружні відносини, очевидно, були гарно відомі лаврівським ченцям, перед якими Сковорода також, напевне, не ховав (це не було в його натурі) своїх поглядів. Пробуваючи в лаврі, Сковорода також і тут увесь час віддавав своїм улюбленим науковим студіям, на це натякає він сам в одному з латинських листів до Ковалинського: надсилаючи йому свою латинську епіграму (про те що музи не повинні служити Венері), він додає, що читав подібну серед грецьких епіграм під час свого перебування в Троїцько-Сергіївській лаврі. Взагалі, треба сказати, що Сковороду поважали і шанували найосвіченіші представники церковної ієрархії. Такві домо, що його вперше призначив навчителем Харківського Колегіуму, за рекомендацією колишнього переяславського ігумена Гервасія Якубовича, архієрей білгородський Іоасаф Миткевич. Архієрей Іоасаф Миткевич до 1784 р. був навчителем новгородської семинарії, а потім ректором у ній архимандритом Хутинського манастиря і архиєреєм Білгородським[2]. Про гарні відношення між ним та Сковородою свідчить вірш останнього на спогад про той час, коли Іоасаф відвідав Харківський Колегіум. Сильна у нього була потреба мати авдиторію для поширення своїх думок серед молодого покоління.
Але й залишивши посаду вчителя, порвавши звязки з ченцями в педагогічній галузі, вступивши остаточно на шлях
- ↑ Так говорить арх. Філарет (Ист. Стат. опис. Черн. еп. V ст. 99–100). Але Аскоченський трохи заперечував цьому і зазначає, що Кирило був навчателем Духовної Академії, потім префектом в ній-же і тільки потім вже зробився намісником лаври (Киев с древн. его учил. ч. 2-а ст. 126 .
- ↑ (нерозбірливий текст)
