(точніше 2-га її частина) здається штучною, в самому тексті“також зустрічаємо де-які сумнівні вирази, так на початку Сковорода прохав, щоб на Русь був посланий Сократ[1], і зараз-же після цього говорить, що він сам гадає та хоче бути руським Сократом[2]: не говоримо вже про те, що ця остання заява визначається якоюсь гордовитою пихою[3]. Таке-ж вражіння справляють і виривки з листів Сковороди до відомого єпископа Білоруського Георгія Кониського, де він прохає, щоб його не порівнювали з Ломоносовим[4]. Сковорода, як говорить Хіждеу, писав до Кониського два листи — одного з Ніжина (1769 р. 5 травня), цей останній лист ніби мав вигляд автобіографії й називався так: „Помни последняя, помню и исповедуюся тебе, Господи[5]“. Знов надзвичайно цікава, але загадкова звістка. Чи міг Сковорода писати до Кониського? Звичайно, міг, а чи писав, це инша справа. А надто підозрілим здається пізніший лист. До 60 років Кониський ще міг мати зносини з Сковородою по Київській Академії, що її він закінчив 1743 року, і був у ній спочатку навчателем піїтики, з 1747 р. префектом та професором філософії, а з 1753 р. до 1755 ректором та професором теології[6], але після переходу на Могілівську єпархію всі його інтереси зосередилися на обороті православія в польській Білій Русі, за межами Росії. Треба поставити собі питання, яке порушив вже І. І. Срезневський, як Хіждеу, що мешкав у Харкові, міг дістати папери Кониського.
Правда, листи Сковороди часто списувалися його прихильниками, але так можна було зробити тільки що до листування з тими особами, що жили на Слобожанщині, або по сусідству з нею, з листами-ж, надісланими могілівському єпископові, це зробити було трудніше. Нарешті, мимоволі згадуєш долю другого рукопису, що також приписується його Георгієві Кониському, але який, як виявилося потім, не має до нього жадного відношення: я кажу про славнозвісну „Исторію Руссов“. Чи не з'єднали тут в одне два популярних ймення (Кониського та Сковороди), щоб цим надати більше ваги їх пам'ятці. На жаль ми по-
- ↑ Отче наш, иже еси на небесіх. Скоро ли ніспошлеш к нам Сократа, который бы научил нас напервесе познанію себя, а когда ми себя познаем, тогда мы самы из себя вывьем науку, которая будет наша своеприродная.
- ↑ Да святится имя твое в мысли и помыслах раба твоего, который замыслил умом и помыслом волею быть Сократом в Руси, но земля Русская обширнее греческой і не легко будет ему скоро обхватить проповенію своєю (там же ст. 23).
- ↑ Пор. ще там-же ст. 23–24 (латинск. текст).
- ↑ Там-же, ст. 19–20.
- ↑ Там-же, ст. 166.
- ↑ Аскоченского „Кіев с древн. его училищем Академией , ч. 2, ст. 119.
