жизнь. Сковорода ясно сознавал относительность знания, в пределах этой относительности считал возможным познание исты, посредством изучения ее символов, заключенных в природе и произведениях человеческой мысли“. („К истории звуков русского языка“, II, 24–25). Думку Філарета про містицизм науки Г. С. Сковороди розвинув (самостійно) в 1886 р. проф. М. Ф. Сумцов у передмові до виданого ним вперше життєпису Сковороди, що склав М. І. Ковалинський.
Лишень в звязку з виданням Харк. іст. філ. товариством творів Г. С. Сковороди з'являється кілька серйозних розвідок про його філософські погляди. О. Я. Єфименко присвятила характеристиці науки Сковороди весь другий розділ статті „Философ из народа“ аналізу його філософської системи й тут висловлює всупереч загальним поглядам, своє непохитне переконання в тому, що Сковорода не був містиком, а був раціоналістом pur sang; звичайно, такий погляд говорить О. Я. Єфименко, буде здаватися нісенітницею тому, кому доводилось заглядати у твори Сковороди, і він згадає яку-небудь „Прю біса з Варсавою“ або трактат про „Ізраїльського Змія“, повний темних, навіть можна сказати, містичних алегорій. Але ми уявляємо собі це все инакше. Спроби Сковороди, як філософа, освітлити біблію є тільки випадковим додатком до його філософської пантеїстичної концепції, це була жертва традиції, тут тільки він зловживав алегорією, робив спробу надати образам та уявам біблії цілком чужого їм філософського розуміння. Нарешті він переконався, що біблія ховає в собі одповіді на різні питання й що треба тільки знати, як дістати їх відтіля, й на цю даремну працю він витратив багато часу та енергії. Але за цими помилками та хибами метода є справжній позитивний філософський бік науки Сковороди, що його й розгортає перед читачами О. Я. Єфименко. „Які впливи, запитує вона, створили цей суворий раціоналізм, нещадно послідовний. І одповідає, впливи Спинози: як тільки ми звільнимо концепцію Сковороди від її зовнішніх наростів, дух великого єврея владно спливає в уяві“. Далі О. Я. Єфименко наводить уривок з „Ізр. Змія“ та „Начальної двері ко христ. добронравію“ та говорить: „легко бачити у всьому цьому цілком виразно виявлений пантеїстичний світогляд, і йому не суперечать думки Сковороди про подвійність усього, що є; це у нього цілком зовнішній дуалізм. Що до етики, то Сковорода, на думку О. Я. Єфименкової, ще ближче нагадує Спинозу, для нього доброчином (цеб-то щастям) є спізнання. Але цю ґрунтовну тезу він розвинув самостійно — перетворював її в життя, повстаючи гостро проти суєвір'я та атеїзму, з одного боку, та розвиваючи діялектично думку, що потрібне (цеб-то щастя) нам не важке,
