і негативно, або, вірніше, до її зовнішнього розуміння ті прагнув відшукати внутрішнє самопізнання, що веде до пізнання божества. Головним своїм завданням Г. С. Сковорода поставив виявити внутрішній звязок між біблією та філософією; біблія ховала під своїми образами істину. Але в Г. С. Сковороді, говорить О. Я. Єфименко, філософ органічно з'єднався з єресіярхом; вони створюють з нього одну духовну особу, яка дивує своєю суворою оригінальністю. Що до впливів на Сковороду инших філософів, то О. Я. Єфименко не надає їм великої ваги, кажучи, що до нього най-більш підходить вираз: сам собі предок. Між думками А. С. Лебедева та О. Я. Єфименкової є велика різниця: перший вважає Г. С. Сковороду за сміливого але не отреченного теолога, а друга, навпаки, за справжнього єресіярха (з його наукою вона навіть ладна звязати поширення єреси духоборців на Слобожанщині, хоч не подає ніяких доказів такого звязку). Перший надав велику вагу впливу на нього східніх батьків церкви; друга нічого не говорить про них та прихильна до того, як ми бачили, щоб взагалі сильно обмежити цей вплив.
В звязку з виданням творів Сковороди Харківським історико-філологічним товариством фаховець з історії філософії в Харківському університеті проф. Ф. А. Зеленогорський почав вивчати друковані твори та рукописи Сковороди, що були в розпорядженні Харківського історико-філологічного товариства. Наслідком цих студій з'явився докладний реферат, що був ним зачитаний на двох засіданнях іст.-філол. товариства. Реферат цей викликав загальне співчуття та палкі дискусії. Цей реферат Ф. А. Зеленогорський потім надруковав у „Вопросах философии и психологии“, вид. Московським психологічним товариством під назвою „Философия Григория Саввича Сковороды, украинского философа XVIII столетия“, 1894 р., кн. 3-я (травень) та 4-та (вересень), ст. 197–234 та 281–315 (більше 4½ др. арк). Монографія Зеленогорського повинна стати на видатне місце в літературі про твори Сковороди. Ніхто з його попередників не ставив так широко питання про вагу Сковороди, як філософа, ніхто до його не використував так широко рукописного матеріялу; і цілком зрозуміло, що до висновків його треба ставитися дуже уважно в справі оцінки Сковороди, як письменника, для якого його нащадки прикладають епітет філософа.
Розвідка Ф. А. Зеленогорського має 5 розділів: в першому, що має характер вступу, йде мова про Сковороду, як про філософа-мораліста, у другім — про його сократичну діяльність, у 3-му — про його спекулятивну філософію, у 4-му — про практичну філософію, у 5-му — подається загальна оцінка його діяльности. Розгляньмо зміст кожного розділу зокрема:
