Гордієвський встановлює між поглядами Сковороди й батьків церкви: божество у Сковороди іманентно світові, у батьків церкви воно трансцендентно (по-за світом); у Сковороди немає найхарактернішого: науки про першородний гріх, про спасіння благодаттю. Найбільший вплив мав Ориген; але і між ними є велика різница в їх науці. Нарешті одна подробиця: проф. Гордієвський дума, що Сковорода не користувався єврейською біблією, спираючися на текст Сковороди, де той, наводячи уривок з книги „Бытия“, додає: сказують, але тут-же Сковорода цитує і єврейський текст: „я Гиммель кѣ я Гарец“ (сів небо и сію землю) (стор. 371). А про вживання ним єврейської біблії я наводив вже свідоцтво сучасника.
Ак. М. Ф. Сумцов в своїх невиданих „Начерках історії укр. філософської думки“ присвячує де-кілька розділів Сковороді і звязку його ідей з думками представників українського письменства XVII–XVIII ст. Ось тези його развідки, що взяв з неї К. Німчинів, якому я за це висловлюю щиру подяку.
I. „Смотрицький і Сковорода про тривалість світу“. — Ідею про заховання матерії маємо вже в творах Смотрицького. Таким чином, Смотрицький на 300 років попередив принципи нової европейської науки, ідеї Ламарка, Дарвіна, що виросли на ґрунті думок про тривалість матерії. Сковорода на двісті пізніш Смотрицького, здається, самостійно дійшов до такої думки про вічність матерії. Але думка про тривалість світу загорнута у Сковороди в Платонову філософію та притьмарена біблійними текстами. Антитези: на Москві клопотання централістів за „Третий Рим“ та криваві дні Івана Грозного — на Україні була думка Смотрицького; пізніше: у Петербурзі вихвалення то одної то другої „богоподобно“ царевни Киртиз-Кайсацької орди, або „царей и царств земных отрады“ — на Вкраїні старчик (простий походженням) ширить думки про „безначальну інвенцію блаженної натури“.
II. „Сковорода, яко раціоналіст (Дм. Ростовський і Сковорода, яко провідники розуму)“.
Зі старих ще часів питимою прикметою був раціоналізм. Школа XVII–XVIII в.в. це фортеця розуму; заважала тільки схоластична форма. В „Алфавиті духовному“ писав Дм. Ростовський: „Тем же паче всех добродетелей да предпочтен будет разум и разсуждение“. Сковорода розвиває і поширює ці думки, даючи апотеоз розуму. Він цілком пішов шляхом розуму, але на дорозі йому стояла біблія, — однак він зробив велике діло: раціоналізував її. Символізація біблії у Сковороди йде поруч з страшенно сміливою критичною думкою і переглядом як самої біблії, так і життя людського взагалі. Одно одному допомагало. Біблія в руках
