в якій він розвинув тезу Епікура: „подяка блаженій натурі, що потрібне зробила не важким, а важке непотрібним“. Цю думку Сковорода доводить у кількох трактатах і навіть літературних творах. „Не можна створити щастя на тлінному, тимчасовому, непостійному; один бажав побудувати щастя на капіталі та під старість стратив усе, инший — на плотоугодії, третій на здоров'ї, але тут чекає зруйнування. Один, наприклад, стурбований тим, що не в шляхетському будинкові, не з гарним народився обличям та не ніжно вихований; другий сумує, що хоч йде шляхом невинного життя, однак багато і значних і простих людей ненавидить його та ганьбить, називає його зайдиголовою, негідником, лицеміром; третій сумує, що немає такої посади або місця, що він-би мав змогу поставити стола з десятком страв, а тепер він їсть тільки по шість страв; четвертий страждає, як-би йому не позбутися посади, що хоч і мучить його, але й дає прибутки, щоб не померти від нудьги без діла, не подумавши, що нема корисніш та важливіш, як богомудро керувати не зовнішньою — домашньою, а внутрішньою душевною економією, тоб-то пізнати себе та дати лад серцю своєму; п'ятий турбується, що відчуває в собі здібності послужити суспільству і не має змоги одержати посаду, бо дуже вже багато є кандидатів, немов самі урядовці мають нагоду бути добродійними і мов услуга різниться від доброго діла, а добре діло від доброчину; шостого турбує, що волосся його починає сивіти, що наближається з кожною хвилиною з страшною армією немилосердна старість, що слідком за нею йде непереможна смерть, що стає хворим усе тіло, притупляються очі та зуби, нема сил танцювати, багато та смашно пити, їсти то-що“ (2-ий від., ст. 106–107). Справжнє щастя може тільки дати мудрість разом з доброчином: перша скаже в чому воно є, а друга допоможе людині й осягти його. Його не треба шукати навколо, бо воно в нас: поглянувши в себе, пізнавши себе, ми знайдемо в собі царство боже, тоб-то душевний спокій, радість серця. Досягти його можна тільки поволі, коли йти шляхом цього душевного спокою. А для цього треба злити свою волю з волею бога. Що тоді, запитує Сковорода, може стурбувати серце? Все твориться премудро по волі божій, але я з нею згоден і це вже моя воля. Що більше згоди з богом, то більше душевного спокою, то більше щастя. Віддатися на волю бога, значить жити по природі, правдиво поглянути на свої нахили та здібності і згідно з цим обрати собі працю. Тоді ця праця дасть гарні наслідки і буде джерелом душевного задоволенння, бо кожна праця, яку робимо з бажання, згідно з своїм потягом, приємна. Природні-ж здібності дає кожному з нас бог: царство боже є в нас, до цього-то внутрішнього голосу і треба прислухатися,
