і збагатившись відомостями, знаннями, але разом з порожнею кешенею, відчуваючи брак усього потрібного, він мешкав у своїх приятелів та знайомих. Але тому, що й вони були не дуже заможні, то шукали вони випадку, як-би, прикласти його знання на користь його власну й суспільства. Швидко відкрилась посада вчителя поезії в Переяславі, куди він і прибув на запрошення тутешнього єпіскопа. Сковорода, мавши тоді вже обґрунтованіші й ширші знання в науках, ніж які тоді були по школах провінціяльних, написав розправу про поезію та підручник цієї науки таким новим способом, що єпіскопові здалося дивовижним і невідповидним старовинному звичаєві. Єпіскоп наказав почати викладати, як тоді звичайно провадилися виклади по школах. Сковорода певний свого знання й точности цієї вправи, не згодився змінити й залишити написані ним правила для поезії, що були простіші й зрозуміліші за для учнів та й зовсім нове та точне давали поняття про неї. Єпіскоп вимагав від нього писаної відповіди судовим порядком через консисторію, чому він не виконав наказа. Сковорода відповів, що він покладається на суд усіх знавців у тому, що ця розмова про поєзію та підручник, написаний ним, є правильна та побудована на природі цього мистецтва. При чому до відповіди додав латинське прислів'я: alia res sceptrum, alia plectrum — цеб-то, одно діло пастирська патериця, инше — сопілка пастуха. Єпіскоп на докладі консисторії власноручно зробив розпорядження: „не живяше посеред дому мойого, творяй гординю“, Зараз після цього Сковороду й вигнано з переяславської школи. Це була перша спроба міцности його духу. Снігирьов А., користуючись і иншими відомостями крім тих, що наводить Ковалинський, додає, що Г. С. Сковорода написав зазначений твір під впливом розвідок Тредьяковского та Ломоносова, архієрей-же вище ямбів Ломоносова, ставив силабічні вірші Симеона Полоцького. „В такому разі, говорить Вол. Ерн, не можна не підкреслити наукового та естетичного смаку Сковороди, що яко новатор поклав в основу своєї „поетики“ високу оцінку свого геніяльного сучасника“ (ст. 69). Згодом сам Г. С. Сковорода згадував про цей сумний для нього випадок у листі до М. І. Ковалинського. В цьому листі він розповідає про розмову свою з одним похмурим ченцем, що навіяв на нього сум. Ось тут він і згадав Переяслав, коли його було вигнано, на превеликий жаль, з місцевої семінарії. „Він відчував страшенні злидні, але його характер, що не прагнув до придбання скарбів, підтримував в ньому веселість його. Він перейшов з школи жити до одного приятеля свого, що знав ціну його гідности, але не знав про скрутний стан його. Сковорода не насмілювався прохати допомоги, а приятель не запитував
