відомостями від нього. Повернувшись із чужих країв і забачивши Сковороду 1775 року, розповів йому про ту дивовижну зустріч у Лозані з людиною, що була схожа до нього рисами обличчя, прикметами, своїми думками й дружбою до нього. Сковорода полюбив його заочно й з того часу почав підписувати на своїх листах та творах ім'я своє так: „Григорій Вар (євр. син) Сава Сковорода, Данило Мейнгард“. Тут найцікавіше те, що нікому в Европі невідомий український філософ, вічний мандрівник бідолаха Г. С. Сковорода був тим кільцем ланцюга, що звязував європейського філософа і вченого Данила Мейнгарда й вихованця Гр. Сав. Сковороди М. І. Ковалинського. І цей моральний звязок, що тривав між Ковалинським та Мейнгардом, перейшов і на того, хто був причиною його на Г. С. Сковороду. Таким робом утворився своєрідний постійний союз дружби, тому що й Г. С. Сковорода полюбив заочно свого швайцарського двойника. Я намагався відшукати хоч які-будь відомості про Мейнгарда по енциклопедіях, але поки що, на жаль, марно. Одначе, як-би то не було, цікава й важлива не фізична схожість їх, а схожість моральна, схожість у думках українського філософа, що мешкав на пасіках і працював над вічними проблемами буття за допомогою кількох книжок з библією на чолі, і лозанського власника величезної книгозбірні: один — син неписьменного козака Полтавщини досяг верхів'я філософського світогляду, не побажавши зробитися паном (світським чи духовним), другий, маючи багацтво і всі засоби освіти, приходить до думок, висловлених Сковородою й сприйнятих Ковалинським; останній, познайомив Мейнгарда з поглядами Сковороди, які він сприйняв, і Мейнгард полюбив Ковалинського переважно за ці близькі для нього погляди. В цей час (1775 р.) ім'я Г. С. Сковороди лунало вже по всій Україні і навіть за межами її. „І добра й лиха слава, говорить М. І. Ковалинський, ширилася про нього по всій Україні (Слобідській), Малоросії (Лівобічній) і Правобічній у Київі й далі. Багато ганьбило його, деякі хвалили, всі бажали його бачити, можливо, за його причуди й незвичайне життя, небагато знало його таким, яким він насправді був внутрішньо“. Це свідоцтво М. І. Ковалинського коштовне надто для вирішення питання про його вплив на сучасніків. Представники зашкарублого духівництва та дворянства його ганьбили — за його релігійні вільні думки, негативне відношення до обрядів і традиційної церковної догматики; деякі його поважали: серед них були й представники духівництва, що серед них Г. С. Сковорода мав друзів та прихильників, які однак не погоджувалися, не засвоювали його найрадикальніших релігійних думок. Всі (навіть ті, хто ганьбив) бажали його бачити, але цікавились його
