Сторінка:Український співаник (1918).djvu/100

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Дурна пташина,
Невеличкая,
Що по гільонцї скаче:
Тай нерозумная,
Дурна дївчина
Що за гультаєм плаче.

Ой як же менї
Та не плакати,
Самі слезоньки ллють ся
Що від милого
Вістоньки нема,
А від нелюба шлють ся.

Жадна пташина
Без товариша,
Не пробуває в лїсї:
А ти поїхав,
Мене понехав
Як ластівоньку в стрісї.

 
17.
 

Віють вітри, віють буйні
Аж дерева гнуть ся:
Ох як болить моє серце
А слези не ллють ся.

Трачу лїта в лютім горю
І кінця не бачу:
Лишень серцю лекше стане
Як нишком поплачу.

Суть ще люди, що і моїй
Завидують долї:
Чи щаслива-ж та билинка
Що росте у поли?

Що у поли на пісочку,
Без роси на сонцї,