Чеше, чеше та на Дунай несе,
“Пливи, косо, тихо за водою,
А я піду у слїд за тобою. (2)
Припливи косо, к зеленому лугу,
Скажу тобі всю свою притугу”, (2)
Нема краю тихому Дунаю,
Нема впину вдовиному сину,
Що звів з ума дївку, сиротину. (2)
“Ох ізвів ти, на коника сївши:
Оставай ся, слави набирай ся, (2)
А я молод слави не бою ся,
Вийду з села зараз оженю ся. (2)
Менї дївко, та пришиють квітку,
Тебеж, дївко, завертять в намітку”. (2)
