Чеше, чеше та на Дунай несе,
“Пливи, косо, тихо за водою,
А я піду у слїд за тобою. (2)
Припливи косо, к зеленому лугу,
Скажу тобі всю свою притугу”, (2)
Нема краю тихому Дунаю,
Нема впину вдовиному сину,
Що звів з ума дївку, сиротину. (2)
“Ох ізвів ти, на коника сївши:
Оставай ся, слави набирай ся, (2)
А я молод слави не бою ся,
Вийду з села зараз оженю ся. (2)
Менї дївко, та пришиють квітку,
Тебеж, дївко, завертять в намітку”. (2)
Там, де Татран круто вєть ся,
По камінях де шумить,
Є там дївча: а як зве ся,
Козак знає, та мовчить.
На долинї є криниця,
З сеї криницї бє вода,
О дївчина, як зірниця,
Хорошая, молода.
Ясним оком, як погляне,
Як ся мило засміє,
То аж серцю лекше стане,
А козаче серце бє.
Іде, мила, дощ дрібненький,
Твої цвіти не зійдуть,
