Сторінка:Український співаник (1918).djvu/128

Ой як я маю весела бути,
Кого люблю я, трудно забути.

Ой ти дївчино, чорнїї очи,
І в день смутна ти і не спиш в ночи:
Чорнїї очи принаду дали,
Душу і тїло зовсїм узяли.

Ой ти дївчино мислями блудиш,
Сама не знаєш кого ти любиш,
Ой знаю, знаю, кого кохаю,
Лишень не знаю, як жити маю.

 

60.

 

Ходжу, нуджу понад берег,
Тяженько зітхаю:
Бідна-ж моя головонька,
Що долї не маю.

Булож мене моя мати,
В ріцї утопити:
Як такую нещасливу
На сей світ пустити.

О як тяжко каменеви
Під водов плинути,
А ще тяжше сиротинцї
На чужинї бути.

Журила ся мати мною
Як риба водою:
Дала мене межи люди,
Жалує за мною.

Ах ти, Боже, мій єдиний,
Ти моя потїха:
Потїш мене нещасливу,
Вибав з того лиха.