Сторінка:Український співаник (1918).djvu/139

62. Ой кобисьте люди знали, яка моя біда,
Силує мня моя мати за старого дїда;
Та не дай мня моя мамо, не дай за старого,
Бо я уже полюбила хлопця молодого.

63. Зеленая черемшино, що над водов стоїш,
Молодая дївчинонько, чом ся старця боїш;
Ой як би я не зелена, тут бим не стояла,
Та як би я не молода, яб ся не бояла.

64. Стоїть верба над водою розпустила гілє,
Убирай ся дївчинонько — днесь твоє весїлє;
Лїпше було мене мамцю у землю сховати,
А ніж мене молодую з нелюбом вінчати.

65. Закувала зазуленька у лїсї на дубі,
Заплакала дївчинонька у церкві при шлюбі;
Не плач, не плач, дївчинонько, добре тобі буде,
Умиєш ся слезоньками — як води не буде.

66. Далась мене моя мамцю за-муж молодою,
Так як тоту конопельку в воду зеленую;
Та як тяжко конопельцї в сирій водї гнити,
А ще тяжше молодицї на чужинї жити.

67. Ой кувала зазуленька в хатї на загатї,
Тяжко менї привикнути у свекриній хатї;
Ой піду я до свекрухи, — стану на порозї,
Мої милі співаночки в далекій дорозї.

68. Мої милі співаночки складані, складані,
Ой деж я вас наскладала — то при свої мамі;
Та при своїй наскладала, в чужої забуду,
Мої любі співаночки, — я вас не забуду.

69. Мої любі співнаночки, де я вас подїю,
Занесу вас в чисте поле, — там я вас розсїю;
Та як буде добра воля — я вас позбираю,
А як буде доля лиха — то вас занехаю.