Сторінка:Український співаник (1918).djvu/141

78. Ой роблю я, тяжко роблю, робота нї-защо,
Люди кажуть і говорять: сирота ледащо!
А сирота утомив ся, на тин похилив ся,
Люди кажуть і говорять: він мабуть упив ся.

79. Шкода трави зеленої, що пополовіла,
Шкода мене молодої, щом посиротїла;
Шкода трави шовкової тому берегови,
Шкода би мня молодої леда ворогови.

80. Ой піду я сирітонька на гору крутую,
Стану же я подивлю ся на річку биструю;
Ой ти річко бистренькая, на тебе дивлю ся,
Думки менї серце давлять — піду утоплю ся.

81. Ой дубе мій зелененький, ой дубе мій дубе,
Гей я хлопець молоденький, з мене жовнїр буде.
Мати моя старенькая, та я твій синочок,
Тось то мене виховала під карабіночок.

82. Ой заплачеш моя мати дрібними слезами,
Як я буду присягати перед образами!
Ой заплачеш моя мати, заплачеш, заплачеш,
Як ти мене на цїсарськім конику зобачиш.

83. Ой заплачеш моя мати з недїленьки тої,
Як увидиш білий ремінь через плечі мої;
Ой заплачеш моя мати рісними слезами,
Як мня будеш пізнавати межи жовнярами.

84. Летїв орел понад море, жалібненько кряче,
Взяли сина у жовнїри, мати за ним плаче;
Плаче мати, плачуть сестри, тай уся родина,
Тепер вже не наша буде — цїсарська дитина.

85. Ступай коню підо-мною, через крваві ріки,
Будь здорова матїнонько, — вжем пропав навіки;
Ступай коню підо-мною та розбивай груду,
Будь здорова родинонько, — вже я ту не буду.