Сторінка:Український співаник (1918).djvu/142

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



86. Виправила сина мати на війну раненько,
Сїла собі під віконце — плаче жалісненько;
Виправила мати сина та на вороженька,
Щаслива би йому сину була доріженька.

87. Ой не одна мати плаче, жалісно голосить,
Нема мого соколика, десь карабін носить;
Карабіне, карабіне, мучиш мою душу,
Хоч бим не рад молоденький, носити тя мушу.

88. Жовнїрськії карабіни бодай погоріли,
Щоби мене молодого плечі не болїли;
Проси Бога дївчинонько — й я буду просити,
Щоби уже той карабін довго не носити.

89. Ой кувала зазуленька тепер не чувати,
Де мня мати породила, там треба вмирати;
Там то менї як задзвонять, та в усї канони,
Ой далеко лїпше вчуєш — та як наші дзвони.

90. Родинонько, родинонько, чи жаль тобі буде,
Як я піду умирати межи чужі люди;
Ой у поли край дороги висока могила,
Там на війнї умер хлопець, що я го любила.