Так моя неслава, людська поговірка
Собі марно пропаде.
Наїхали пани й жиди арендарі
Воли і вози забирають;
Гей беріть же ви всю худобоньку,
Не маю вам що казать.
А як жив буду, то все то здобуду,
Воли і вози покуплю;
Мережені ярма, тернові занози
Ще-ж бо і сам я пороблю.
На людськую славу й тую поговірку
Ще раз у Крим ісхожу;
Повні вози соли, повні мажі риби
Ще до дому привезу.
Пою коня при Дунаю,
Тай думаю, тай думаю;
Коню карий, коню сивий,
Чом твій козак нещасливий.
І чому-ж бо я нещасний,
Чим не козак, чим не красний;
Чи мій палаш неострений,
Що світок мій засмучений.
Світ хороший, сонце гріє,
От заходить, вечеріє,
Нічка темна, не видати,
А я з кіньми мушу спати.
Спав я нічку, спав я другу,
Годї знести серця тугу,
Гоя коню, гоя сивий,
Будь ти хоч менї жичливий.
