Сторінка:Український співаник (1918).djvu/6

2.

 

Не пора, не пора, не пора
Москалеви й Ляхови служить!
Довершилась Українї кривда стара,
Нам пора для України жить!

Не пора, не пора, не пора
За драпіжників лить свою кров
І любити цара, що наш люд обдира,
Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор,
Най пропаде незгоди проклята мара!
Під України єднаймось прапор!

Бо пора се великая єсть!
У завзятій важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб славу і волю і честь,
Рідний краю здобути Тобі!

 

3.

 

Ми гайдамаки, вічно однакі,
Ми проклинаєм пута і ярмо, —
Йшли дїди на муки, підуть і правнуки,
За нарід всї житє своє дамо.

 Доки сусїди нам людоїди,
 Ми гайдамаки як були так є, —
 Вже часи минули як ми шиї гнули,
 І кождий з нас житє за всїх дає.

Знай лютий враже, сотня поляже,
Тисяч натомість стане до борби, —
І з кайдан недолї до житя на волї,
Повстануть знов подоптані раби.