Сторінка:Український співаник (1918).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Наша присяга: правда, відвага,
Пімста за кривди люта і страшна, —
Бо ми гайдамаки, местники однакі,
Що нам і смерть за правду не страшна...

4.

Вперед, вперед, сини родини!
Славутний день вже наступив.
Супроти нашої країни
Ворог злий прапор розпустив.
Чи вам нечуть які по селах
Усюди стони роздались?
На наших крівних, невеселих
Ворожі спіси піднялись!

 До збруї, громадо!
 Ставаймо у ряди!
 Щоб вражою кровію
 Залити борозди.

Чого шука отеє ватага
Рабів обурених на нас?
Кого зляка її зневага?
На кого пута ті? На нас!
На нас бездольні громадяйи,
Хотять той сором нанести,
Щоб кинуть на нас знов кайдани
Та під неволю підвести.

 До збруї, громадо!
 Ставаймо у ряди!
 Щоб вражою кровію-
 Залити борозди.

Нї, трепотїть ви, людоїди
І ви, ганебні зрадники!
Ось вже пімсти час надійде
Знайдуть ся на вас местники!


|}