До моєї родиноньки,
До рідної дружиноньки!
Ой вийде брат — понурить ся,
Вийде мати — зажурить ся,
Вийде мила — порадїє,
Стане, гляне тай зомлїє.
А десь коню пана скинув,
Кажи-ж коню, чи не згинув?
Ой цить, мати, не журися,
Вже-ж бо твій син оженив ся,
Взяв він собі за жіночку,
Та крутую могилочку.
Возьми мати піску жменю
Посїй його на каменю —
Коли от той пісок зійде
Тодї твій син з війська вийде.
Ой на горі огонь горить
А в долинї козак лежить,
Накрив очи китайкою,
Заслугою козацькою.
Що в головах ворон краче,
А в ніженьках коник плаче,
“Та біжи, коню дорогою,
Степовою, широкою,
Щоб Татари не піймали,
Сіделечка не здіймали,
Сіделечка золотого
З тебе, коня вороного.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни, грякни біля плота, —
Вийде сестра — рознуздає,
Вийде мати — розпитає:
