Сторінка:Український співаник (1918).djvu/75

— 75 —

А Штефана нема дома, ще вечера не готова;
Буде вона дуже пильна, всему світу буде дивна.
“Ци будеш ми отворяти, чи кажеш сї добувати?
“Не кажу сї добувати і не піду отворяти”.
“Пусти, суко, враз до хати, щоб дверей не виваляти!”
“В мене двері тисовії, в мене замки стальовії”
“Не поможуть замки твої, як підложу плечі свої.
“Сїм лїт сили закохати, мої двері вилупати!”
Взяв ся Добуш добувати, взяли замки відлїтати.
Ой лиш двері та підхилив, а вже Дзвінка з пода
 стрілив, Добушеви в серце вцїлив!
Не так в серце, в праве плече, а з лївого кровця тече.
“Ой, ти гицлю, ти Дзвінчуку, тось ти мя зїв через суку!
“Треба було не гуляти суцї правди не казати.
Бо у суки тілько віри, як на бистрій водї піни”.
“Ой Добушу, Добущуку, чомусь не вбив тоту суку?”
“Як же я її убити мав, коли я ї вірне кохав”.
“Ой Добушу, ти пане наш, велика пригода на нас:
Ой куди ми не бували, та ми зради не видали,
А ту зрада ба й над нами, молодими легинями!”
“Ой, ви хлопцї, ой ви мої, возьміт мене з хати тої
Возьміт мене на топори, занесїт мя в Чорну Гору
В Чорну гору занесїт мя, на дрібний мак посїчіт мя,
Най ся Ляхи не збиткують моє тїло не чвертуют.
Сріблом-злотом подїлїть ся, а самі вже росходіть ся,
Але не йдїть розбивати, людську кровцю проливати,
Людська кровця не водиця, проливати не годить ся”.
Впали Ляхи, всїх забрали, назад руки повязали, до коней поприпинали.