Тютюну принесем з угорськой границї,
Дігнати нас трудно конем;
Одежі дістанем в жидівській крамницї,
А жида до двернї прибєм.
Веселїм ся братя, доки єще можем,
Не довго нам жити дадуть.
Як снїги упадуть, головов наложим,
Не будем співати вже тут.
Ой по-під гай злененький (2), ходить Добуш молоденький.
На ніженьку налягає, топірцем ся підпирає, тай на хлопцї накликає:
Ой ви хлопцї, ви молодцї; а сходіть ся разом д'купцї,
Бо будемо раду мати, де підемо розбивати,
Щоби Кути не минути, до Косова повернути.
Тепер хлопцї, ідїм спати, бо маємо рано встати;
Та вставайте всї раненько, убирайте ся борзенько,
У постоли шкірянії, у волові шовковії.
Разом, хлопцї, разом бігом, западають стежки снїгом.
Ходїть, хлопцї, ба й замною, та й у гору і скалою
Бо зайдемо та до Дзвінки, до Штефанової жінки
“Ой Добушу, ти пане наш, там пригода буде на нас!
“Ви на мене не вважайте, по дві кулї набивайте!
Станьте хлопцї, під ворота, а я піду під віконце.
ци спить моє любе серце.
“Чи спиш, серце, та ци чуєш, ци Довбуша заночуєш?”
“Ой, я не спю, та все чую бо вечероньку готую
“Ци спиш, серце, та чи чуєш, ой ци сама ти ночуєш?
“Ой, я не спю, та все чую, розбійника не зночую,
