Сторінка:Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/112

— 106 —

із города, із Азова, з тяжкої неволі у землю християнську, до батька, до матері, до роду утікали.
5Два брати кінних,
а третий брат менший, піші-пішаниця
за кінними братами уганяє,
і на біле каміння,
на сире коріння
10свої ніжки козацькі-молодецькі побиває,
кров'ю слід заливає^[1],
за стремена хватає,
словами промовляє:
„Браття миле, браття любе! Хоч одно ви милосердя майте —
15опрані^[2]кульбаки, добич з коней скидайте,
мене, брата-піхотинця, міждо коні^[3] беріте,
хоч милю верст увезіте

1. Пк. 6, т. I. ст. 106, рр. 1–12.
2. замісць „оправні“ — оброблені.
3. М. А. Андрієвський гадає, що тут розуміється козацький звичай перевозки людей: меж двома кіньми причепалювався килим або й рядно, і таким способом два чоловіки, як у колисці, везли третього (Пк. 5, ст. 23).