а третє — безздоров'я!“…[1]
До Осавур-могили прибуває,
150.на Осавур могилу зіхожає,
там собі безпечно девятого дня спочивок має,
девятого дня із неба води-погоди вижидає.
Ма́ло немного спочивав…
К йому во́вці-сірохманці нахождали,
155.о́рли-чорнокрильці налітали,
в голо́вках сідали, — хотіли заздалегоди живота[2] темний по́хорон одправляти.
Тоді він словами промовляє:
„Вовці-сірохманці, о́рли чорнокрильці,
160.гості мої милі!
Хоч мало немного обождіте,
поки козацька душа з тілом розлучиться!
Тоді будете мині з лоба чорні очи висмикати,
біле тіло коло жовтої кости оббірати
165.і камишами вкривати!“
Мало немножко спочивав…
От, руками не візьме,
ногами не пійде
і ясно очима на небо не згляне…
170.На небо взирає,
тяжко воздихає:
„Го́лово моя козацька!
Бувала ти у землях турецьких,
у вірах бусурманських,
175.а тепер припало на безвідді, на безхліб'і погибати!
Девятий день хліба в устах не маю,
на безвідді, на безхліб'і погибаю!“…
Тут теє промовляв… не чорна хмара налітала,
не буйні вітри вінули,
180.як душа козацька-молодецька з тілом розлучалась.
Тоді вовці-сірохманці нахождали,
і орли-чорнокрильці налітали,
