Сторінка:Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/119

— 113 —

в головках сідали,
з лоба чорні очи висмикали,
185.біле тіло коло жовтої кости оббірали,
жовту кість по-під зеленими яворами розношали
і комишами вкривали.^[1]
Ей то то-же козака ні отець, ні мати оплакала,
як сива зозуля прилітала,
190.да у головах сідала,
да жалобно закувала:
„Ой, голово, голово козацькая-молодецькая!
Сеж ти ні допила, ні доїла,
а ні хороше не сходила;
195.ай довелося валятися,
звіру-птиці на поталу податися!“^[2]
 А ще став брат старший да середульший до річки Самарки прибігати,
стала їх темна нічка обіймати,
став брат старший до середульшого промовляти:
200.„Станьмо, братіку, тута, коні попасімо!
Тут могили великі,
трава хороша
і вода погожа, —
станьмо тутечка, підождімо,
205.поки сонце обітріє,^[3]

1. Пк. 6, т. І, ст. 117, р. Пр. 113–151.
2. Пк. 6, т. I, б. 132, рр. 152–160.
3. У Антоновича й Драгоманова, що взяли наш варіянт думи з книги П. Куліша, надруковано „обігріє“ (Пк. 170, т. І, ст. 40). З приводу цього П. Куліш пише: „Издатели „Историческихъ пѣсень“ поправили слово „обітріє“, вообразивъ, что в нем сдѣлана опечатка. Они напечатали в своемъ изданіи „обігріє“. Нѣть, „обітріє“ значитъ „обвітріє“, но двѣ согласныя губныя не позволяетъ украинская фонетика произнести, и потому Архипъ Никоненко пѣль такъ, как у меня напечатано. Я у него спросилъ: „Що воно таке, Архипе, обітріє?“… Архипъ отвѣчалъ: „Се як вітром перейде під час ісходу сонця, от сонце й обітріє“ (Пк. 171, ст. 341).
   М. Андрієвський гадає, що „обітріє“ = „обутрѣеть (у — і, какъ въ „огірок“, „діброва“ и т. п.)“ (Пк. 5, ст. 81). Порівн. також: „ще й сонце негаразд обутріє, кожне йде в степ“ (Пк. 249, 1862 р., VI, ст. 58) або „сонце обітріє“ — „появиться на востокѣ“ (Пк. 227, 1879 р., II, ст. 256).