Сторінка:Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/121

— 115 —

240.А буде отець-мати помірати,
і будем ґрунта – худобу на дві часті паювати, —
і третє між нами не буде мішати.“
 Тут теє промовляли,
і не сизі орли заклекотали,
245.як їх турки-яниченьки із-за могили напали, —
постреляли, порубали,
коні з добиччу назад у город, у турещину позавертали.
Полегла двох братів голова вище річки Самарки,
третя у Осавур-могили,
150.а слава не вмре, не поляже
однині до віка,
а вам на многая літа!^[1]

Б.

1.То-же не туман наступає,
то-ж не дробен дощик налягає,
то-ж три брати з города з Озова, з тяжкої неволі утікали:
то вони за город вибігали,
5.як сиві орли вилітали.
Коні в руки хватали,
найменшого свого брата, пішого піхотинця, покидали.
Той же піший піхотинець добре гадає,
на чорне коріння,
10.на біле каміння
свої ноги побиває,
кров'ю слід заливає,
жовтим піском засипає,
сльозами проливає,
15.словами промовляє,
старшого брата всердно просе-благає:
„Братіку наш найстарший, ясний соколе!

1. Пк. 6, ст. 118, рр. 152–207. Голос із Збірн. Ф. Колесси — Пк. 149, т. XIII (співав М. Дубина).