Хоть малую годину обождіте,
коні приноровіте,
20.то вже мене до отця, до матері в християнські города із собою возьміте!“
То старший брат зачуває,
і йому одвічає —
сам не бере і середульшому не позволяє:
„Братіку наш найменший, піший-піхотинцю!
25.Сам же ти знаєш, що ми з города з Озова два рази утікали,
города Озовська віра бусурменська неприятельська два рази нас доганяла,
назад завертала, —
то вже третій раз як доганятиме,
то вже наше тіло козацьке-молодецьке сіктиме-рубатиме;
30.хоч не буде сікти рубати,
то буде назад завертати,
у в Орабьську землю везти продавати,
по сто злотників за невольника буде брати.“
То же піший піхотинець добре гадає,
35.між коні вбігає,
за стремена хватає,
сльозами проливає,
і словами промовляє,
старшого брата всердно просе-благає:
40. „Братіку наш найстарший, ясний соколе!
Хоч не хочете мене із собою взяти,
то лучше моє тіло козацьке-молодецьке на три части розрубайте,
в мать сиру землю поховайте,
тольки звіру-птиці на поталу не дайте!
45. Тольки мене на чужой стороні у чужоземській землі не покидайте!“
То старший брат зачуває, —
сам не бере, —
середульшому не позволяє:
„Братіку наш найменший, піший піхотинцю!
