на собі дорогу одежу обриває,
на три шляхи, на три Муравські розкидає,
85. найменшому брату на предмету даває,
щоб він знав, куда до отця, до матері в християнські города підступати.
А старший брат до середульшого словами промовляє:
„Братіку наш середульший!
Що ти думаєш-гадаєш,
90. що ти на собі дорогу одежу обриваєш?
Як будем ми до отця, до матері доїзжати,
то вже ні в чому буде нам між челядь піти стати погуляти.“
То вже шостого дня піший піхотинець на три шляхи, на три Муравські збігає,
сльозами проливає
95. й словами промовляє:
„Ой, не дурно ж з моїх братів одежда валяє!
Десь моїх братів, сивих орлів, на світі немає!…
Коли б мині Господь дав, Ісус Христос, Син Божий, їх тіло козацьке-молодецьке нахождати,
у мать сиру землю поховати,
100. звіру-птиці на поталу[1] не дати!“
То вже вони на Осавур-могилу соїзжають,
на Осавур-могилі припочивок мають…
То вони стали припочивали,
три дні, три ночі його ждали,
105. сами поміж собою тиху розмову мали:
„Що як би ж то ми знали,
то б ми довше ждали,
або зворотилися — з собою взяли.“
Потом коні в руки брали,
110. до Самарю проїзжали, коні напували,
сами проміж собою взаїменно тиху розмову мали.
