— 128 —
|
і сестру рідненьку за неньку у себе мати.'“ —
65. То як став Попович Олексій гріхи свої сповідати,
то стала злая хуртовина по Чорному морю стихати,
судна козацькі догори як руками підіймала,
до Тентрева[1] острова прибивала.
То всі тогді козаки дивом дивували,
70.що по якому Чорному морю, по бистрої хвилі потопали,
а ні одного козака з-межи війська не втеряли!
Отже тогді Олексій Попович із судна вихожає,
бере святеє письмо в руки, читає,
усіх простих людей на все добре научає,
75.до козаків промовляє:
„От тим-би то, панове, треба людей поважати,
пан-отця п пані-матку добре шанувати;
бо котрий чоловік теє уробляє,
по вік той щастя собі має,
80.смертельний меч того минає:
отцьова й матчина молитва зо дна моря виймає,
од гріхів смертельних душу одкупляє,
на полі й на морі на поміч помагає!“[2]
|
Дума „про бурю на Чорному морі“ дійшла до нас у дуже великому числі варіянтів. Додаємо до нашого варіян-ту частину другого варіянту, де повніще оповідається про каяття Олексія Поповича й про те, чим козаки ублагали Чорне море.
1.„ …То ще я їхав селами й городами
і всякими чудними сторонами;
то там жони стариї стояли,
може, вони к чому доброму думали й гадали:
5.то я шапки не зняв
і помагайбі не дав.
|
- ↑ Тендра — низький піскуватий остров на південь од Кінбурнської Коси.
- ↑ Пк. 6, т. 1, ст. 185. Голос перших рядків думи записано від Г. М. Хоткевича (див. вводну статтю — кінці розділів III та IV).
