— 129 —
|
Не питався: „яка у вас церква святая“?
Та питався: „де у вас корчма новая
і шинкарка молодая?“
10.У неділю рано-пораненьку
по церквах і по манастирах служби одправляють,
а я у корчмі п'ю-гуляю, танці справляю,
І по том я, панове-молодці, увесь гріх свій знаю.
15.Ой, могла б мене отцева-пані-матчина молитва на Чорному морі рятувати,
уже б я знав, як свою матір шанувати-поважати,
і рідного брата за брата пощитав би!“
Тогда козаки добре дбали,
узяли йому назад руки і зв'язали,
20.чорним оксамитом очі затмили.
То ще такого козака у море пускать пощадили:
на лівій руці мизиного пальця втинали,
його кров у Чорнеє море метали.
Тоді скоро Чорнеє море кров християнську заживало,
25.то так уклало,
як би ніколи й не грало,
суден козацьких не розривало…[1]
|
По інших варіянтах замість Олексія Поповича трапляються
„два брата рідненьких,
як голубоньків сивеньких;
і між ними третій — чужий-чужениця
бездольний, безрідний і безпомощний потопає.“[2]
Брати також сповідають гріхи свої, і Бог визволяє їх з біди; тільки довелося бідному
„чужому-чужениці на Чорному морі потопати:
йому опрощення ні від кого приняти
і на чужині (нікому йому) порятунку дати!“
- ↑ Пк. 6, т. I, ст. 184
- ↑ Ibid, ст. 195 й далі.
