Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/116

мали, що то так собі якийсь бідний чоловік, може, од рекрутів ховається, або що; а він як наївся та одягся, то й каже:

»Я царь ваш!«

Ті сміються над їм. Він знову посварився з людьми. І ті його попобили добре та й прогнали. Він і пішов собі у ліс — аж уже й ніч. От він приліг під деревом та й переночував; а вранці, вставши, й поплівся — куди очі глядять.

Аж ось приходить у третю цегельню; та вже й не признається, що він царь: усе думає про те, що якби йому в столицю достатися. От і там