Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вбив, спалив і на вітер пустив, щоб і в попелі не притаївсь, нечиста сила, а коня взяв і до стайні завів, а сам знов сів під містком.

Українські народні казки (1920) - сторінка 020 - Ю.Магалевський.jpg

Так, саме в глупу північ, земля стугонить — їде на коні, ще кращому, вже шостоголовий змій: кінь спотикається, хорт виє, сокіл об землю б'ється. »Стій, коню, не спотикайся; стій, хорте, не вий; соколе, об землю не бийсь: тут нема, хто б з нами пограв; є за тридесять земель попович Ясат, той би з нами пограв, так того й ворон кости сюди не занесе.«

Вилазить Ясат ізпід містка, закладає йому