каже на царицю: »Ну«, каже, »сестро, бреди ти попереду в воду, бо я тут місця не знаю!« Та й побрела попереду, а бабина дочка за її плаття, — убралась, та й пішла до царя.
А та попливла щукою.
От кинулась вона до дитини, так дитя не йде: плаче. Мамка за дитя, та й пішла на Десну, де вони купалися, та й каже:
„Рисю, рисю! Молодюк плаче,
Молодюк плаче — їсти хоче!“
Припливла вона щукою, погодувала, та й знов попливла.
І що вже не робили — плаче дитина та й годі!
Царь сердиться: »Що це з дитиною сталося, що то було таке любе, а тепер усе плаче, все плаче?«
А воно плаче, бо голодне. То мамка візьме його на руки та й понесе туди, де вони купались, та й кличе:
„Рисю, рисю! Молодюк плаче,
Молодюк плаче — їсти хоче!“
То мати припливе, погодує, та й знову попливе. Як уже мамка не просила її, щоб вона не одпливала: »Ні«, каже, »не можу!«
Так їй бабина дочка заподіяла.
От мамка терпіла-терпіла, а далі приходить та й каже цареві: »Ідіть до річки та вловіть ту щуку, — та потіль бийте, покіль їй щучина кожа облізе!«
