— Чом не можна? — кажуть: »можна!«
От вона взяла та й зробила їх, а вони й сіли над головою у молодих, на образах, і говорять. Каже голубка:
»Агу! А ту забув, а другу здумав! Агу! А ту забув, а другу здумав! А знаєш ти, голубе, як ми вдвох тікали од батька?«
— Знаю! — каже голуб.
»А знаєш ти, голубе, як нас сестри догнали? А знаєш ти, голубе, як я стала церквою, а ти попом?« — Знаю!
»А знаєш ти, як я стала пшеницею, а ти сторожем? Як я була водицею, а ти селехом? Як мене батько прокляв, і я лягла на три роки камінем?«
І так та голубка все пита голуба; і як дійшла: »А знаєш ти«, каже, »що я тобі казала, щоб ти не цілувався з меншою сестрою, бо забудеш мене?« Як почує тоді молодий, та як вискочить із-за столу — та до тієї черниці: уже згадав, пізнав — обійма її, цілує…
»Це ж«, каже, »моя жінка! Це ж отака й така!«
Всі так зраділи, а ту молоду до батька випровадили… А подушечку розпороли й відтіля всякого добра, скоту…
Живуть і постолом добро возять.
