у дірку та й хитав і казав: »Ідіть, гроші, до грошей!« Та де ти бачила, щоб убогому те було, що багатому? Як кажуть, багатому й чорт діти колише, воно й правда! То так і це: що в брата багато грошей, а в мене трошки, та й ті туди впали… І я з плачем додому прийшов…«
— Бо братові дужчі, — каже жінка. А як би ти розумний та прив'язав мотузком, то б, може, було б і держалось.
»Та воно так«, каже чоловік, »та нічого не поможеться!«
Ото як напала його жінка, мов мокрим рядном. »Де хоч, а гроші бери, бо що ми робитимем без грошей?!« Чоловік і каже: »Мовчи, жінко, не лай! Я запряжу воли й поїду в ліс — там нарубаю дров, продам, то й будуть гроші.«
Поїхав чоловік у ліс та так заїхав, що тільки небо та земля, а то й сам не зна, де він: бо тоді ліса дуже великі були! Поставив він волики під грабом, а сам поліз на граба високого, щоб подивитися, кудою краще виїхать. Коли чує — щось гомонить; він оглянувсь сюди-туди — коли біля його недалеко людей дуже багато, і все великі люде, з великими вусами й чубами, і — як один — у голубих жупанах і сідлають коні: кудись-то поїдуть. Дивом дивується чоловік, що ще таких і не бачив людей; і перелічив — аж сорок чоловіка.
«Е, так це то ті гайдамаки, що в нас у селі кожний рік обдирають пана: що пан розживеться
