Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— набере з людей, то вони прийдуть та й обдеруть до сорочки: вози понабірають, а пан і пані повтікають; вони так просто йдуть — людей не займають. Ну, так тепер я знаю, які гайдамаки! Не дурно пан із трьох сіл збірав громаду й їх шукав по всьому лісу, та не найшов!… Та як їх найти, бо вони так собі живуть, що й хати не знати — самі двері!«

Ото всі посідали на коні, останній вийшов із дверець і сказав:

»Двері, замкніться!«

І двері замкнулись, гайдамаки поїхали.

Як заїхали вони, не стало видно, тоді чоловік ізліз із дерева, та за воли, й поїхав туди, до їх дверей. Поставив воли, сам роздивився скрізь — нема ніде́ нікого: він до дверей — двері замкнуті були; він і каже, як казав гайдамака:

»Двері, одсуньтесь!«

Дверці одчинились — увійшов він у хатку: дуже там гарно було всередині — а образів на всіх стінах! — дуже гарно!… Стіни були муровані, а вікна були пороблені з такого скла, що не можна було й знати, що воно таке, тільки видно й гарно, а лавки були кругом, а біля печі стояли засіки, понакривані білими настільниками.

Він узяв, розкрив один засік — там мідні гроші, розкрив другий — там срібні гроші, розкрив третій — там золоті гроші. Чоловік аж за голову вхопивсь: годі дивитися на все — давай шукати мішків! Найшов, вибрав яких най-