Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


кращих і найбільших три лантухи й набрав: мідних грошей один лантух, срібних — другий, а золотих — третій. Поклав усі три мішки. Зверху приклав дровами, щоб не так видко було, засіки понакривав, вийшов з хати й двері зачинив і сказав: »Двері засуньтесь!« — вони засунулись, він за батіг та воликів за налигач і виїхав на шлях, сів на віз та й: »Гей! соб! цабе, помаленьку!« Поїхав собі з Богом, не поспішаючи: аби на вечір додому, щоб ніхто не бачив.

Приїхав додому, вже сонце зайшло — стало смеркати. Увійшов у хату — жінка побачила та й каже:

»О, хвалить Бога, що ти приїхав, а то я тут турбувалась — чи не лучилась тобі знов яка придибашка, що довго не було!«

— Ні, — каже чоловік, — дякувати Богу, приїхав благополучно, — іди тільки поможи скидати дрова.

»Добре«, каже жінка, »ходім.«

Прийшли до воза, а чоловік і каже:

»Оце, жінко, Господь нам дав щастя: я найшов гроші, та це привіз, — де ми їх дінем, щоб ніхто їх не бачив?«

— У коморі стоять три жолобки, — каже жінка, — то туди хіба позсипаймо: у нас ніхто не ходить у комору, опріч тебе та мене, то ніхто не знатиме.

Порадившись, так і зробили: в один зсипали — мідні, у другий — срібні, а в третій — золоті.