Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/78

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Насипали три жолоби грошей, понакривали та й живуть собі помалу: не дуже тими грішми шикують, щоб ніхто не замітив.

Ото, порадившись з жінкою, каже чоловік:

»Купимо пару волів, та своя парка, то я наберу грошей і поїду в Крим і там літо побуду, то дещо куплю більше, то не так буде знати; а то щоб люде не постерегли, то ще буде клопіт, бо вже й так дуже на мене поглядають, як я йду до церкви.«

Так і зробили: поїхав чоловік у дорогу, а жінка зосталася з дітьми.

То це брат багатий і шле жінку свою, щоб розпитувалася: де убогий узяв грошей, що купив пару волів і пішов у дорогу. То жінка вбогого брата й каже:

»Які наші гроші! Стяглись на ту скотинку у велику силу, та й Бог його знає, як буде, пішов у дорогу, а я тут із дітьми великого горя наберуся… Коли б хоч благополучно приїхав!«

І так ятрівки дві зберуться, побалакають та й розійдуться.

Нічо́го багатий брат і не дізнався — і тяжко йому! Аж тут приїздить убогий брат із дороги й приганяє дванацять пар волів: шість маж соли, шість риби; а жінці турецької матерії набрав на спідницю, на хвартух,і на корсет, і на юпку, ще й турецьку хустку; і дітям усього понавозив — усяких басаримків.