Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/79

Попродав він воли, сіль і рибу попродав і зробив собі крамничку; накупив усякої матерії й став торгувати, розживатися, став багатіти. А багатого брата дуже в серце коле: де бідний набрав грошей, що так розжився?

Ото прийшло свято — чи Різдво, чи Великдень — а вбогий брат і каже жінці:

»Знаєш що, жінко: покличмо ми брата мого до себе в гості — може, він не погордує тепер нами! Бо Бог дав на те людям свято, що родина до родини йде; а я відколи оженився, то не був у мене брат і за порогом, не то в гостях.«

Порадившись, так і зробили, покликали брата.