Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


»Що ж там таке за диво?« питає гайдамака.

А дід і каже:

— Ось послухайте, пан-отче, що було: прийшла до мене дівчина, чи молодиця, та й каже, щоб я пішов чоловіка зшивать, і договорилась так, щоб мені очі, зав'язать. Я й пішов, чи вона мене вела, бо я нічого не бачив. Як прийшли й як зшив я того порубаного та поколотого й зав'язали мені очі й привели до моєї хати — та оце я й досі думаю, що́ воно за чоловік був так помучений?

Гайдамака й каже:

»А чи не можна, дідусю, щоб ви мені показали: де це та хата, що вам таке трапилось?«

— Чом не можна! Тільки зав'яжіть мені, пан-отче, очі — каже дід, — то я просто йтиму, куди вона мене вела, тільки придержуйте, щоб де не спіткнувся та не впав.«

Якраз дід і довів гайдамаку до тієї хати. Там гайдамака написав щось на воротях, попрощався з дідом і пішов до своїх братів у ліс. Розказав оце все отаманові, що йому було. Отаман сказав, щоб усі готові були, бо вве́чері їхати.

А дівка-чорнявка вигонила до череди й побачила, що щось у них на воротях написано, а на чужих — ні. Вона взяла й понаписувала на всіх воротях, що стояли підряд, — сама нікому нічого не каже.

Приїжджають розбійники вночі саме до тієї хати, а отаман і пита: