ної ідентичності. Для використання дискурс-аналізу при дослідженні соціальних ідентичностей М. Йоргенсен та Л. Філліпс пропонують наступну методологію: 1) визначити, які суб’єктні позиції для дискурсивних структур є релевантними. Це можна зробити через визначення ключової точки (в контексті нашого дослідження – «козак», «чорноморець», «кубанець», «малорос», «українець»), через яку організовано ідентичність; 2) проаналізувати засіб, за допомогою якого ця вузлова точка отримує своє значення при зіставленні з одними знаками й протиставленні іншим; 3) «Важливо простежити, як різні дискурси змагаються за поділ спільноти на групи, які конкурують за наповнення ключових знаків різним змістом…»[1]. Окрім того, різні соціальні структури намагаються створити певний дискурс свого/чужого, певного реґіону, минулого і т.і., що породжує простір боротьби конкуруючих дискурсів. Різні дискурсивні практики, зазвичай, можуть корелювати між собою, але частіше вступають в антагонізм. Так, важливо буде простежити, як корелювали або протистояли між собою «імперські», «козацькі», «українські» дискурси Кубані, як історичного реґіону, самого козацтва, як окремої спільноти та ін.
Осмислення історії українського населення Кубані в контексті освоєння такого специфічного реґіону, як кубанська частина Північного Кавказу, неможливе без використання теорії фронтиру[2]. Як зазначив Томас М. Барретт: «…російське просування через Північний Кавказ було чимось більшим, ніж просто завоювання: воно було також і процесом утворення «фронтиру» – прикордонної, порубіжної зони, – який включав внутрішню і зовнішню міґрацію великої кількості населення, осідання на нових місцях, утворення нових спільнот і відмову від старих»[3]. Дійсно, неможливо не звернути уваги на те, що особливість специфіки соціального, економічного та культурного становища, розвитку українців Кубані визначалася далеко не в останню чергу своєрідними умовами «Північнокавказького фронтиру», частиною якого був і «Кубанський фронтир». Втім чорноморські козаки, більшість яких (особливо в перших партіях переселенців) складалася з колишніх запорожців, опинилися у звичних для себе умовах Великого Пограниччя. Адаптація до умов «Кубанського фронтиру» і становила головний зміст перших десятиріч історії української спільноти Кубані, але й по «закритті» Північнокавказького фронтиру після закінчення Кавказької війни досвід, соціально-економічні та культур-
23
- ↑ Там само. – С.90.
- ↑ Водночас з терміном «фронтир» використовуються семантично близькі терміни «порубіжжя», «прикордоння», але ми зупинилися на першому як загальноприйнятому у сучасній історіографії.
- ↑ Барретт Т. Линии неопределенности: северокавказский «фронтир» России / Т. Барретт // Американская русистика. – Самара, 2000. – С. 165.
