горбачу, як ти зодягнений? Чого тут заваджаєш?“ Та він — усе заляканий, маломовний — нічого не відповідав.
Недавно, на перерві в десятій годині, коли дітвора цілої школи була зібрана на площі, один із панів учителів ухопив хлопця і поставив на підвищенні неначе на глум…
В широкій та довгій капоті — з батька чи старшого брата, в завеликих чоботях, блідий, нужденний, з виразом лиця, прикмітним усім горбатим, стоїть безборонний хлопчина. Сотки здорових, румяних, гарно зодягнених дітий дивляться на товариша, регочуться…
Нужда, каліцтво на глум виставлене… Контраст і те „за богато“, що мене все так вражало…
Пару слів подяки панам — педаґоґам за практичну лєкцію альтруїзму і пару слів пояснення дітворі, щоб зле не розуміла панів — професорів і не сміялася з бідного каліки, але вважала його за товариша — брата, закінчило ту дику сцену.
Тут саме, в школі повинна дітвора учитися милосердя. Милосердя повинно бути більше ніж нужда. Милосердя повинно прогнати нужду з лица землі…
Збентежились темні — ті, що світло повинні були нести.
Діти моєї кляси від тієї години відносилися до товариша каліки з великою ввічливістю.
