Від'їжджаючи, прислав мені свій памятник: двацять аркушів дрібно записаних. Хоч українець, писав по польськи, з тих самих причин, що й Гордієнко.
На першій картині читаю:
„Kilka chwil z życia nieszczęśliwego poświęcone w cześć wierności dozgonnej mojej najdroższej, która blaskiem zaćmiła wszystkie gwiazdy na firmamencie niebieskim, przewyższyła słońce wdziękiem kwiaty i słowiki…“, я це перечитала — і кинула памятник між старі рукописи, папері. Читати вже не було в мене настрою, ні часу…
Верх пересади…
Для панни Мані перенесення прийшло в сам час; гадаю, може й пожадане. Через скандал вона тут більше неможлива. Перед іспитом спровадилася до панства касієрів. Пан касієр хотів мати учительку для доні, хоч дитина мала шойно пять літ. Пан касієр був мабуть сам інтересований, бо побив і викинув котрогось із поклонників, що вікном дістався в ночі до покою панни Мані. Пані касієрова ще тої самої ночі викинула всякі коробочки, пуделка і куфри панни Мані.
З цілого елєґантного шкільного збору лишилася тільки я. Свобідно підчас ферій продовжую свої студії, порядкую записки, очікую нових товаришів, а з ними враз нових досвідів.
Як воно дальше не було б, здається, запалу до праці не страчу…
