Другого дня рано перед наукою я говорила довше — перший раз у сім шкільнім році — з управителем школи. Добре нам, що наші кляси в сусідстві обидві на поверсі. Він, занятий управою школи, часто потребував заступства, або хоч догляду над дітворою, а я його поради. Між нами була товариська згода, без тіні того сервілізму, який буває між начальством і підвладними; нас єднала думка — мета тих, що трудяться свідомо і щиро при однім ділі. Думка, яка українців єднати мусить, повинна…
Усе, що здавалось мені невідповідним, казала я йому в вічі, а його добрі завваги, я радо приймала. Ще в минулих роках я мала з ним суперечку про валєнродизм, себто по нашому мазепинство. Мені проворність, хитрість не промовляла до душі. Між своїми й чужими я хотіла і все хочу бути однакова, явно й відкрито хочу ділати, як дитина України. Ми тут більшість, ми маємо право бути собою… Він педаґоґ — фаховець із вищими студіями, його управительство в сій школі тільки для пізнання шкільництва, його жде інспектура і дальші аванси… Через те він
