рено роботу, а жаль доносити, що властиво нічого не робиться. Окружна шкільна Рада вишле сюди делєґата, або цілу комісію, і громада буде мати великі кошта. Вкінці ухвалили роботу „шарваркову“. Зроблять свої люди і найдеться свій матеріял — се б то солома, глина, дошки, та обійдеться без великих, зайвих коштів. Але та робота — як звичайно „шарваркова“ — пиняво йде. Жінки мали приказ заложити діраві стіни глиною, вимастити та покалити (білити). Ледви з полудня по своїй хатній роботі кілька жінок вийде, та більше тут сварні з присяжними, а також балаканини — куми з кумою — як роботи; кількох чоловіків призначено до латання стріхи соломою. В дощ немудро робити, а покажеться сонце, так пильно людям кінчити свої роботи в полі… Старий сільський столяр теше дошки на „поміст“ (підлогу); незручно старому робота робиться, що хвилини чогось йому недостає. Та і кличе він заєдно війта: „Кумее́ — ку'уме!“
Обібрався до всього, а ладу не знає нічому дати. Вставляє шиби і зараз шкло зібє — та штукує — латає. „У, куме, бігме не хотів, не моя шкода…“
Коло церкви збирати діти вже зимно. Мало ще покищо дітий зголосилося. Книжок та иншого приладдя не мають. Пізнаю дітвору, освоюю, підготовляю. Шукаю вільної хати, так годі знайти. Сільські курні хатини малі і повні челяді „клебанії — як тут люди кажуть, — ні двору, ні ліснічівки нема. Ні ради ні поради, що діяти. Інспектор під загрозою карною післанця на кошт заряду школи жа-
