дає звідомлення зі стану записів дітий на кожний ступень. Кожда школа 15. вересня відсилає його окружній Раді; та тут — серед тих умовин — нічого не можу вдіяти. Прошу війта, щоб ще раз вислав присяжного в село з наказом записати діти до школи та щоб дозволив у своїй хаті записувати, громадського будинку (радниці) тут не було.
На другий день мала я в хаті війта кілька відрадніших годин, що дозволили забути про кривду, заподіяну мені властями, та скріпили мої бажання трудитися в хосен свойого люду. Мило вражала мене біла світлиця та богато ікон, прибраних тонкою — блискучою зеленню листя барвінків та китягами червоних ягідок калини. Коли в панських цвітниках рожі та левкої давно відцвитуть, у городах наших селянок усе ще до прикраси світлиці та ікон ізнайдеться хрещатий наш барвінок, любий, вічно зелений барвінок… Гомін рідної мови, ввічливість ґаздів нагороджували мене: суто — за не одну невгоду.
Приходять матері — селянки з дітьми. Хитро старшу дітвору, придатну їм дома до худоби чи до копання бараболі, лишали дома, а привели діти, котрі ще не скінчили шість літ, у вишиваних сорочках малі дівчатка та хлопчики, соромливі та переполохані; декотре плаче, криється під хустку мамину. Мами зацитькують.
— Цить, Марусе, дивися, які пані лепські, делікатні, яку „файну“ хустину мають; глянь, і ти таку будеш мати, як вивчишся…
— Ой, добре, паннунцю, що нам „шпехтір“ вас прислав, а що б ми робили, якби так
