реказом зі словами : „Русини на весіллю в Чернеєві зложили малий даток учительці — тяжко провинившійся (пише руські вірші) — на чоботи, щоби босо не ходила щоденно милю снігом та болотом. Хай Бог кріпить!“
Той дарунок у першій хвилині причинив мені турботи; я вагалася, чи його приняти. Якось ніяково мені було, що так загально люди звернули увагу на мою особу. Також думала я, що той даток придавсь би декому — зі студіюючої молоді, але годі було так щиро і в цілі маніфестації жертвований гріш звертати добродіям. Я рішилася подякувати за сю заяву спочуття для покривдженої трудівниці на полі нашого шкільництва… Задержую гроші як свою власність, щоби при першій нагоді віддати їх на просвітні ціли; — та про це жертводавці не мусять знати. Хай радіють, що помогли своїй працюючій та покривдженій людині. (Ситуація справді тяжка; платня учительки в Бібрці замкнена, а в селі Стоках не зараз буде асигнована; але вимоги мої невеликі). Отець Заячківський це вісімдесятьлітній старець; про нього з пієтизмом говорить батько Данило Танячкевич; в нього причиста душа повна великої доброти, він один із наших перших щирих народовців, а дар за його спонукою зібраний від кого? Це ж від тієї ідеальної Неньки, під котрої крила я горнулася. Вона у відповідь простягає до мене руку, щоб, коли скріплюся на силах, я їй будувала живий памятник святої памяти…
Так, так, це ж той дорогий дар любови України!
З кінцем жовтня вже в дяківці розпо-
