нашу вчительську честь — про наше право, котрого берегти се обовязок нас самих — учителів. Ми учителі знаємо, чого вимагає, а що заборонює наш закон, знаємо, чим влада підносить нашу повагу, хоч у практиці воно инакше: туманять нас артикулами — ось хоча б 18 арт. глава II. з р. 1878, а уживають проти нас всіх гидких способів, щоб нас при кожній нагоді понизити, підчинити владі; відносяться до учителів так, що годі й висловити. Поступовання влади витворює в учительстві сервілізм. Годі щоб не покорився, не угнувся той, хто має сімю. Товариства „Взаємної помочі“ ми тоді ще не мали, не були ми зорганізовані. Свідоміщі переписувалися, збирали факти. Так що! коли нічого неможна було сказати. Коли ми хотіли подати світові порівнання артикулів законів з поступованням влади, то хоч подавали ми факти, не голословні фантазії — славетна прокураторія конфіскувала наші статті: Все ж таки світ знав хоч дещо з історії мойого перенесення з часописий, знав, що ходжу вчити осінньою порою до місцевости, де нема будинку, віддаленої більш як миля, що — учителька писала вірші — для русинів!… Були часто згадки — дописи про мене в нашому „Ділі“ — і деякі народовці — патріоти уладжували маніфестації проти наших тяжких ворогів, що здавна і тепер немилосерно нищать сили наших молодих талановитих людий.
Для такої маніфестації гості на весіллю в Чернеєві рогатинського повіту зібрали 35 золотих, здається, за радою отця Заячківського з Лопянки, бо він ті гроші прислав мені пе-
