чинаю щоденну науку. Отець Штоґрин з нагоди того торжества для дітвори та громадян читає Службу Божу. Другий раз у цьому році починаю працю. Священник промовив до громади живо — щиро:
— Торжественна хвилина для тебе, громадо, нове сонце з нинішним днем сходить для тебе, сонце просвіти! Бог післав вам сюди учительку, що ваші діти наведе на инший розум. Ваші діти не будуть такі темні, як ви; вивчившися письма, не дадуться обманути комунебудь. Слухайте учительки, будьте їй помічні та старайтеся, щоб довго не мучилася в тісній хатині, старайтеся скорше ніж за три літа побудувати школу. Це для добра вашого та для добра ваших дітий!
У тій хвилині я мала щиру волю трудитися тут, доки нова школа не стане, а може і довше, може і все…
Я чула голос ангела цієї землі:
— Сповняється твоє бажання оставатися з людом твоїм…
— Неси добро між люди, неси світло, щоб щастям добрих слів твоїх і добрих діл твоїх мов квітами засипати ту хлань темноти, що розвернулась між людьми…
— Бідні, притомлені квіти… подихом стужі звялені квіти відживають від промінів соняшних.
— Бери і душі дитячі, бери в теплі руки, ніжно, і вони розвинуться як квіти…
— Будь сестрою для них… для цвітів — і для душ…
| — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
Спровадилися ми до Стік. Мати плака-
