музичні інструменти, в иншій панна Маня зі своїм новим поклонником; — може мають яку пробну сцену: він навколішках рецитує полумінні вірші. А там панночка, що дійсно виглядала на „Альдону“, котра цілі літа сиділа у вежі, пискливим та плаксивим голосом заєдно повторяє: Чи теж так длуґє пшесєдзялам лята, — же од мих вестхнєнь зардзевяла крата? — притискає руку до грудий — завертає очима при словах: ніц нє жалуєм — хоць ґоржкє лзи леєм — бось вшистко одйонл — зоставіл надзєєм. — — —
Все те складало негармонійну цілість; — певно ні одна миш не лишилася у шкільному будинку.
В малій клясі біля канцелярії не було нікого; тут я зібрала діти. Незабаром чую кілька голосів на коридорі під дверми моєї кляси, пізнаю голос Гордієнка: „О жечивісьцє нє відзєлісьцє єй, пановє?“ Инший голос: «Якась дзіка саренка“. Дальше уривки бесіди: „Як то може биць — жеби в пшедстявєнях школи нє брала удзялу“. — —
— „Здає сєм биць бардзо млода, — а наша єдина перелка Маня — правдем мувйонц в Єзусових лятах —. Сміх. — Зобачицє йом, пановє зараз — каже Гордієнко, а відтак голосніще. — Прошем пануф до канцелярії на циґара —
— Що? — думаю — сюди через клясу, де я вчу, хочуть перейти до канцелярії? — Полумям обурення облилося моє лице. Та заки наблизилися і отворили двері, я стямилась і мала час накинути хустку; похилилася
